на сторінку Традицій

Український Олімп

Творцем світу, Богом над Богами українці вважали Рода. Він був відповідальний за дарування життя людини, подарунок долі і т. п.. Жіночі божества, Рожаниці, були пов'язані з народженням і мали таємний зв'зок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню - зірка, яку Бог запалює при народженні дитини і гасить, коли людини помирає. Цим Богам приносили в жертву хліб, сир, мед. На Поділлі перед вживанням кутті, на Різдво, батько кидає першу ложку в святий куток - покуть. Роду і Рожаницям приносили лише безкровні жертви у виглюді продуктів, які дала сама природа. Найдавніші зображення Роду і Рожаниць - це невеличкі скульптури, які мала кожна сім'я. На Поділлі побутувало також вишивання зображень цих Богів на рушниках. Це мотиви дерева життя (дерева Роду). В заході Поділля було зафіксовано зображення родовидного дерева на дверях хат: чоловіки зображувалися на листках цього дерева, а жінки - на квітках. Якщо людина вмирала, біля її імені малювався хрестик, а коли народжувалась дитина, домальовували нову гілочку, листочок або квітку.

Пізніше Род перетворився в хатнього домовика, Рожаниці стали - Ладо-мати і Лель-син. 

Як Бога небесного вогню, батька Українського Олімпу подоляни вшановували Сварога. Іноді його у літописах звали Зодіаком або Прабогом. Вважався покровителем вогня. Вшанування вогню на Україні має давні коріння, що сягає трипільскої доби, коли кожна родина молилась до свого Овина - домашнього вогню. З прийняттям християнства стало байдуже, де молитися - у церкві свого села, чи сусіднього, бо ікони скрізь були спільні. Індивідуалізм української натури довго не міг змиритися з подібним явіщем: свої рідні Боги та свої хатні жертовники були ближчими, а отже й правдивішими. Зображали Сварога у формах рівнобічних хрестів (свастики).

Вшанування вогню Сварога поширене в Україні в багатьох весняних та літніх ритуалах, зокрема, пов'язаних зі шлюбом та очищенням.

Найбільшою повагою подолян користувався Дажбог (Дажьбог) - бог земного благосостояния и достатка. Під час жнив жрець підіймав над головою чашу, наповнену зерном, і молився Дажьбогу. В новорічних обрядах, що дожили до наших днів, зберігається Дідух - останній сніп жита, який заносять до хати і вважають священним, використовуючи як обрядовий символ. Дідух - Дух поля, Житній Дух, Дух Дажбога. Навесні Дідуха обмолочували і зерно знову висівали на поле: випускали Духа поля на землю.

Символом Дажбога пізніша також стала квітка соняшника, яка реагує на рух сонця по небосхилу, повертаючи за ним свою голівку.

Древні подоляни вважали Дажбога господарем ланів, а відповідальним за грім та блискавки був Перун. З прийняттям християнства, його роль став грати Ілля. Грім і блискавка мали як позитивне, так і негативне значення. Тому існувало безліч повір'їв, пов'язаних з громом і блискавкою. Наприклад, під час грому заборонялося свистіти, співати, їсти, спати.

Перуна уявляли струнким, срібноголовим, золотовусим чоловіком з луком і стрілами в руках. Біля Перуна завжди горів вогонь, який підтримувався вічно. За ним доглядав служитель культу. Якщо вогнище згасало, то служителя карали жорстокою смертю.

У Володимирському пантеоні поруч з Перуном стояв кумир Стрибога, якого вшановували не менше, ніж Перуна. Це один із найстародавніших богів у трипільців, етрусків, римлян. У римлян він вважався Богом-винищувачем, Богом війни, жорстокої битви і був відомий як Сатурн. Назва цього грізного Бога походить від слова страта. Божество стало уособленням вітру. Незважаючи на вся суворість вітру, він був не тільки творцем негоди, але й музичних мелодій. Адже саме "подих вітру" - дихання, дмухання у найпростіші інструменти (сопілки, дудки, ріжки) - створювало музику.

Пізніше він став шануватися як покровитель погоди. Йому молились, щоб дав добру погоду на урожай, на свято тощо.

Волос (Велес) - один із найстаріших Богів, що вважався Богом достатку. Крім того Велес був опікуном купецтва, торгівлі, небесної отари хмар. Волос - покровитель мистецтва. Мав кам'яні та дерев'яні кумири. Те, що Велес був установлений на Поділлі, де жили переважно ремісники, торговий і простий люд, ще раз підтверджує, що він був покровителем ремесла, торгівлі та багатства.

Єдиною представницею жіночих божеств у пантеоні князя Володимира була Макоша. Вона пов'язана з жіночою сферою в господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням та ін. Їй приносили жертви у вигляді снопів льону, вишитих рушників. За легендами саме Макоша пряла нитку життя, тому вона вважалася ще й покровителем пряль. Ще однією функцією Макоші було піклування про вологу: дощ, річки, струмки. Це і знайшло свій вияв у імені Богині. Як і більшість жіночих Богинь, вона була відома ще за трипільскої доби. Статуетки Макоші мають вигляд жінки з піднятими вгору руками, як під час моління.

Макоша походить від ще давнішого культу води - Богині Дани. Її днем вважалася п'ятниця, коли вона судила суворо тих, хто порушував звичаї. До таких звичаїв належало прядіння та шиття в п'ятницю, яка вважалася святом.

Купайло - Бог літнього сонця. Купальське вогнище запалювалося від "живого вогню", добутого тертям двох шматків дерева, і символізувало небесний сонячний вогонь, який запалює кохання в серцях парубків і дівчат.

Кумирів Купалі не ставили, вважаючи його не стільки божеством, скільки персонажем, учасником святкового дійства. Під "ідолом" з сіна і вінків ставили стіл із різними стравами.

Ярило - божество за своєю сутністю близьке до Купайла, але діє тільки навесні. Бог любові і пристрасті, весняного розквіту природи. Ярило вважався символом плодючості.

Певних ідолів ярила не було. Дівчата навесні робили опудало, що мало символізувати Ярило. Цей бог уособлював торжество життя над смертю

Троян - на Поділлі зберігся інший варіант імені цього Бога - Триглав. Тут знаходився храм присвячений Триглаву в вигляді стовпів, накритих дахом і завішаних килимами. Під час моління, килими підіймали і люди бачили кумира. Троїстість Трояна заключена у трьох сферах: земне життя, духовна сфера ( царство небесне) і потойбічний світ (підземне царство).

Поняття про щастя, випадок, успіх втілювалось в образі Долі, яку Бог дав при народженні кожній людині. Доля може бути доброю чи злою, ласкавою до людини або жорстокою. Якщо Бог буде милостивий, він дасть добру Долю, якщо ні - то життя людини буде марним. Адже вірно і досі кажуть: "Своєї Долі конем не об'їдеш". Та природний оптимізм українця знаходив шляхи і способи випросити у Бога добру долю. Доля ідентична римській Фортуні, яка спочатку вважалась Богинею врожаю, материнства і жінок, і лише потім стала Богинею щастя, успіху.

на страницу Традиций

Украинский Олимп

Творцом мира, Богом Богов украинцы считали Рода. Он был ответственный за наделение человека жизнью и судьбой. Его женские божества, Рожаницы, были связаны с рождением и имели тайную связь со звездами. Душа человека представлялась как искра небесного огня - звезда, которую Бог зажигает при рождении ребенка и гасит, когда человек умирает. Этим Богам приносились жертвы в виде хлеба, творога, сыра, меда. На Подолье перед употреблением кутьи, на Рождество, отец бросает первую ложку в святой угол - покут. Роду и Рожаницам приносили лишь бескровные жертвы в виде продуктов, которые дала природа. Самые древние изображения Рода и Рожаниц представляли из себя небольшие скульптуры, которые имела каждая семья. На Подолье бытовало также вышивание изображений этих Богов на рушниках. Это мотивы дерева жизни (дерева Рода). В западной части Подолья было зафиксировано изображение родословного дерева на дверях хат: мужчины изображались на листьях этого дерева, а женщины - на цветках. Если член семьи умирал, возле его имени ставили крест, а когда рождался ребенок, дорисовывали новую веточку, листочек или цветок.

Позднее Род превратился в домовика, Рожаницы стали - Лада-мать и Лель-сын.

Как Бога неба и небесного огня, отца украинского Олимпа подоляне почитали Сварога. В летописях иногда его звали Зодиаком или Прабогом. Считался покровителем огня. Почитание огня в Украине имеет древние корни, которые простираются вплоть до трипольской эпохи, когда каждая семья молилась своему Овину - домашнему огню. С принятием христианства стало безразлично, где молиться - в церкви своего села, или соседнего, потому что иконы все равно везде были общими. Индивидуализм украинской натуры долго не мог смириться с таким явлением: свои родные Боги и свои домашние жертвенники были близкими, а значит и истинными. Изображали Сварога в форме равносторонних крестов (свастики).

Почитание огня Сварога распространено в Украине во многих весенних и летних ритуалах, в частности, связаных с браком и очищением.

Наибольшим уважением у подолян пользовался Дажбог (Дажьбог) - бог земного благосостояния и достатка. Во время жатвы жрец поднимал над головой чашу, наполненную зерном, и молился Дажбогу. Этот ритуал происходил для задабривания Бога. В новогодних обрядах, которые дожили и до нашего времени, сберегся Дидух-последний сноп жита, который вносят в хату. Его считали священным, используя, как обрядовый символ. Дидух - Дух поля, Житный Дух, Дух Дажбога. Весной Дидух обмолачивался и зерно снова высевают на поле: выпускают Дух поля на землю.

Символом Дажбога позднее стал цветок подсолнуха, который реагирует на движение солнца по небосводу, поворачивая за ним свою головку.

Древние подоляне Дажбога почитали как хозяина полей, а ответственным за гром и молнию был Перун. С принятием христианства, его полномочия стал исполнять Илья. Гром и молния имели для крестьян как позитивное, так и негативное значение. Потому существовало огромное количество поверий, связанных с громом и молнией. К примеру, во время грома запрещалось свистеть, петь, есть, спать.

Перуна представляли стройным, беловолосым, златоусым мужчиной с луком и стрелами в руках. Возле статуй Перуна всегда горел огонь, который вечно поддерживался служителем культа. Если по недосмотру служителя огонь гас, то виновника жестоко наказывали медленной смертью.

Во Владимирском пантеоне рядом с Перуном стоял кумир Стрибога, которого почитали не меньше самого Перуна. Это один из самых древних Богов трипольцев, этрусков, римлян. Римляне считали его Богом-разрушителем, Богом войны, жестокой битвы и был известен под именем Сатурн. Имя этого небесного грозного Бога происходит от укр. слова "страта" - казнь. Божество стало воплощением ветра. Несмотря на всю жестокость этой стихии, Стрибог был не только творцом непогоды, но и покровителем музыкальных мелодий. Ведь именно "дыхание ветра" - выдувание воздуха в простейшие инструменты (сопилки, дудки, рожки) - создавало музыку.

Позднее он стал почитаться как покровитель погоды. Ему молились, чтоб даровал хорошую погоду для урожая, на праздник и т.п.

Волос (Велес) - считался одним из самых старших Богов, покровительствующих достатку. Кроме того Волос был опекуном купечества, торговли, небесного стада облаков, а также покровителем музыкального искусства. Его идолы были как деревянные, так и каменные. Тот факт, что Волос был установлен на Подолье, где преобладающе жили ремесленники, торговцы и простой крестьянский народ, еще раз подтверждает то, что он был покровителем ремесла, торговли и богатства.

Макоша - единственная представительница женских божеств во Владимирском пантеоне. Макоша связана с женской сферой в домашнем хозяйстве: рукоделием, пряжей и т.п. Ей приносили жертвы в виде снопов льна и вышитых рушников. Как говорят легенды, именно Макоша пряла нить жизни, потому и считалась она еще и покровительницей прях. Еще одной функцией Богини была забота о влаге: дожди, реки, ручьи. Это нашло свое проявление в ее имени. Как и большинство женских богинь, она была известна еще со времен трипольской эпохи. Статуэтки Макоши имеют вид женщины часто с поднятыми вверх руками, как во время молитвы.

Макоша происходит от очень древнего культа воды - Богини Даны. Ее днем считалась пятница, когда она строго наказывала тех, кто преступил ее обычаи. К таким обычаям относилась пряжа и вышивка в пятницу, которая считалась праздником.

Купало - Бог летнего солнца. Во время празднования дня Купала было принято разжигать костры от "живого огня", добытого путем трения кусков дерева. Такой костер символизировал небесный солнечный огонь.

Кумиров Купало не имел, потому что его считали не столько божеством, сколько персонажем, участником праздничного действа. Под "идолом" из сена и венков ставили стол с разной пищей.

У наших предков существовало божество по своему существу схожее с Купало - Ярило. Он действовал только весной, тогда как Купало - летом. Это был бог любви, весеннего расцветания природы. Ярило считался символом урожайности.

Определенных идолов у него не было. Весной девушки делали пугало, которое после сжигали. Набуявшись за всю весну, когда приходило лето, Ярило умирал, а на следующую весну снова возвращался на землю. Таким образом можно сказать, что Ярило был воплощением торжества жизни над смертью.

Троян. На Подолье сберегся еще один вариант имени этого Бога - Триглав. Здесь находился храм, посвященный Триглаву, в виде столбов, накрытых крышей и занавешенных коврами. В центре стоял идол Трояна, который можно было увидеть исключительно после молитвы. Троистость триглава заключается в трех сферах: земная жизнь, духовная сфера (царство небесное) и потусторонний мир (подземное царство)..