на сторінку Традицій

Світогляд давніх подолян

За дореволюційної доби серед українців Поділля широко побутували давні світоглядні уявлення та погляди на утворення світу, небесні світила, різноманітні атмосферні явища, людину та демонологічні істоти.

Є релікти вірувань подолян, пов'язаних з культом землі; земля свята, мати, її гріх бити, без потреби копати. Тут відома була "клятьба землею". Людина, що клялася, набирала в рот землі й опускалася на коліна. На вірі в чудодійно-цілющу силу землі грунтувались деякі народні способи лікування ран, опіків тощо. Користувались землею як оберегом - "зеемля з отчого краю, яку носить з собою солдат, врятує його від ворожої кулі". Іноді яйця "крашанки", свячений хліб закопували на полі, що було своєрідною відкупною жертвою землі і мало водночас повищити її родючість.

Цікавими з погляду насиченості архаїчними язичницькими елементами є вірування та уявлення подолян про небесні світила. Найчастіше в подільських, як і в усіх українських, колядках та веснянках сонце описується у жіночих образах - "богині", "княгині", "красної панни". Тут побутувало переконання щодо божественної, священної породи сонця. Давні обряди сонячного культу, що здійснювались в період зимового та літнього сонцестояння, згодом були перенесені християнством на святкування Різдва Христова та Івана Хрестителя.

Аналогічні й вірування подільського населення про місяць. Вважалось, що місяць також є "божою силою", від якої залежить людське життя. Великого поширення на Поділлі набули вірування, пов'язані з фазами місяця, якими регламентувалось виконання певних сільськогосподарських робіт, обумовлювалось часова доцільність реалізації приписів народної медицини та певні закономірності змін погодних явищ.

Сакральні традиції приписувались і зорям, які, за народною уявою, знаходились у непрямому зв'язку з життям людини. Вони вірили, що кожна людина має свою зірку, яка згасає, коли її хазяїн помирає.

Серед традиційних вірувань населення краю зустрічаються рудименти давнього уявлення про поділ Всесвіту на три зони: небо, землю, підземний світ. Побутувало уявлення, що під землею живуть люди-"рахмани". Якщо приникнути вухом до землі в день свята "Рахманський Великдень", то можна почути рахманські дзвони.

Небо подолянам мислилося як дах Землі, збудований з "якоїсь білої маси". Вважалося, що небо вогняне, воно розкривається лише на свято Воскресіння та під час грози. Молочний Шлях ідентифікували з "дорогою у вирій". Найбільшого поширення на Поділлі набували вірування про комети, які сповіщали про певні біди, пошесті, війни. Побутувала і християнська версія - падаючий метеорит - це грішна душа, яку не приймає небо.

Серед інших природно-атмосферних явищ, що знайшли оригінальне тлумачення в язицьких українських народних уявленнях і віруваннях, що поширені на Поділлі, є вихор. У народній демонології - це сам "нечистий", що справляє своє весілля. Небезпечним вважалося не лише потрапити у вихор (що могло спричинити психічну хворобу або каліцтво), а й дозволити зірвати з себе якусь одіж, що могло мати для людини такі ж негативні наслідки. Існувала у народі ціла система магічно-захисних дій, метою яких було уникнути небезпеки від "підвію" вітром.

Домашнє вогнище вважали талісманом родини. На Сході Поділля господиня, витопивши піч, ставила в неї горня з водою та кидала трошки дров - своєрідне жертвоприношення домашньому вогню. Магічні засоби народної медицини аграрного календаря включають дійства з вогнем (обкурювання димом, символічне спалювання). З цією ж метою використовували вогонь у купальських, весільних та інших обрядах подолян.

Подібні священні властивості приписувались народною традицією і воді, до якої, як вважалось, слід ставитись обережно, не оскверняючи її. Найповніше сакраментальні властивості води зафіксовані у численних замовляннях. У них знаходимо і залишки персоніфікації та обожнювання води. Особливо цінувалася так звана непочата вода, яку рекомендувалося набирати з трьох чи семи криниць до схід сонця. Широко використовувалась у лікувальній магії "наговірна", "нашептана" вода, над якою проказав примовку знахар. Як своєрідний рудимент жертвоприношень воді можна розглядати і звичаї подолян кидати дрібні гроші у святі кринички.

Важливе місце у світорозумінні та уявленнях українців Поділля посідають численні вірування у різні прикмети, амулети, силу чарів та замовлянь, добру та лиху години, легкі й тяжкі дні, щасливе й нещасливе місця, доброго "полазника" тощо.

Тяжким днем вважався понеділок, тому у цей день не рекомендувалося сторонню жінку впускати в хату, чи щось позичати, бо ціла неділя буде лиха. Побутувало повір'я, що в середу та п'ятницю не можна проклинати, бо все може збутися. Вірили також, що лихі години бувають у лихі дні. Щоб убезпечити себе від лихої години, неодмінно слід було застерегтись: "В добрий час казати, а в лихий помовчати", "В добру годину будь сказано" та інше. В п'ятницю заборонялося прясти, бо болітимуть зуби, або станеться інше нещастя; на Благовіщення не слід торкатися насіння, бо не зійде. На свято Іллі не можна іти в поле, бо Ілля спалить урожай.

Цілий комплекс забобонних вірувань і ритуалів приурочувався подолянами до найважливіших християнських свят: на Святвечір після заходу сонця не можна працювати, бо повиганяють духи з хати.

Населення Поділля до категорії добрих надзвичайних людей відносило "знахара", "баб-шептух", які переважно займалися лікуванням. Вважалося, що ці люди у своїй діяльності користуються божою допомогою, не приносять людям шкоди, навіть навпаки.

До іншої категорії людей відносилися відьми, упирі, вовкулаки, ворожки тощо, тобто ті з незвичайних людей, які користувалися послугами "нечистої" сили і людям причиняли переважно зло. Найпоширенішою з серед населення краю була віра у відьму. Щоб уберегтися від відьми, рекомендувалося покропити вхід в хату свяченою водою і посипати вхід до хліва сіллю та свяченим маком. Відьма не діб'ється до хати - заважає вода, і не зможе нашкодити худобі, поки не визбирає по крупині мак та сіль.

Найчастіше відьми набирали вигляду кішок, собак чи жаб. Інша надзвичайна здатність відьом - літати на мітлі.

За уявленням подолян вовкулаки - це люди, які живуть у сім'ї, мають дітей та у певний час перетворюються на вовків.

Поширене серед населення краю було давнє слов'янське вірування про домовиків. Характерно, що повір'я про домовика краще збереглося на Східному, ніж на Західному Поділлі. Тут були поширені повір'я, пов'язані з різними категоріями померлих. Найколоритнішим образом української демонології вважається русалка. На Поділлі вірили, що в русалках живуть душі померлих нехрещених дітей.

Сучасна основа світоглядних уявлень та вірувань подолян характеризується значним спрощенням та втратою багатьох елементів язичницько-християнської структури традиційних уявлень, твердженням наукової концепції довкілля і Всесвіту у масовій повсякденній свідомості подолян.

на страницу Традиций

Мировоззрение древних подолян

До революции 1917г. среди украинцев Подолья бытовали старые представления о мире и его сотворении. Люди верили в божественное происхождение небесных светил, разнообразных атмосферных явлений, человека и даже демонов.

Есть реликты верований подолян, связанных с культом земли; земля святая, мать, ее грех бить, без нужды копать. Тут известна была "клятва землей". Человек опускался на колени и набирал в рот землю. На вере в чудодейственно-исцелительные силы земли основывались некоторые способы излечения ран, ожогов и т.п. Землей пользовались также и в качестве амулета - "земля из отчего края, которую носит с собой солдат, спасет его от вражеской пули". Иногда яйца, крашанки, освященный хлеб закапывали на поле, это было своеобразной откупной жертвой земле и одновременно такой обряд должен был повысить урожайность грунта.

Интересными с точки зрения насыщенности архаичными языческими элементами является верование и представление подолян про небесные светила. Наиболее часто в подольских, как и во всех украинских, колядках и веснянках солнце описывается в женских образах - "богини", "княгини", "красной панны". В этом заключалось убеждение о божественном происхождении солнца. Древние обряды солнечного культа, которые совершались в период зимнего и летнего равноденствия, позднее были перенесены на празднование Рождества и Ивана Крестителя.

Аналогичны и верования подольского населения про Луну. Считалось, что Луна тоже "божа сила", от которой зависела человеческая жизнь. Большое распространение на Подолье приобрели верования, связанные с фазами луны, которыми регламентировалось исполнение определенных сельскохозяйственных работ.

Сакральные традиции приписывались и звездам, которые за народными представлениями находились в прямой связи с жизнью человека. Люди верили, что каждый человек имеет свою звезду, которая гаснет, когда этот человек умирает. Среди традиционных верований населения края можно встретить остатки древнего представления про деление Мира на три зоны: небо, землю и подземное царство. Считалось, что под землей живут люди-"рахманы". Если приникнуть ухом к земле в день праздника "Рахманская Пасха", то можно услышать звон "рахманских" колоколов. Небо же подоляне видели как крышу Земли, построенную из "какой-то белой массы". Также считалось, что небо огненное, и оно открывается лишь на праздник Пасхи и во время грозы. Млечный Путь идентифицировался с "дорогой в рай". Наибольшее распространение на Подолье приобрели верования про кометы, которые предвещали про определенные беды, несчастья, эпидемии, войны. Существовала и христианская версия - падающий метеорит - это грешная душа, которую не хочет принимать небо.

Среди других природно-атмосферных явлений, которые нашли оригинальное истолкование в языческих украинских народных представлениях и верованиях, которые распространены на Подолье, является вихрь. В народной демонологии - это сам "нечистый", празднующий свою свадьбу. Опасным считалось не только попасть в вихрь (что само по себе могло привести к психическому заболеванию и даже могло покалечить человека), а и позволить сорвать с себя какую-либо вещь, что должно было иметь такие же негативные последствия. В народе существовала целая система магических защитных действий, целью которых было избежание опасности от "подвея" вихрем.

Домашний очаг считался талисманом семьи. На Подолье хозяйка, истопив печь, ставила в нее горшочек с водой и бросала немного дров. Это было одним из видов жертвоприношения домашнему очагу. Магические средства народной медицины аграрного календаря включали в себя действия с огнем (обкуривание дымом, символическое сожжение для очищения и т.п.). С этой целью использовался огонь в купальских, свадебных и других обрядах подолян.

Подобные священные свойства приписывались и воде. С ней надо было обходиться очень аккуратно, с уважением, не оскверняя. Наиболее полно сакраментальные свойства воды зафиксированы в бесчисленных наговорах. В них можно найти остатки обожествления воды. Особенно высоко ценилась так называемая "непорочная" вода, которую необходимо было набирать из трех или семи колодцев до восхода солнца. Широко использовалась в лечебной магии "заговоренная" вода, над которой прочитал наговор знахарь. Как своеобразный рудимент жертвоприношений воде можно считать и обычаи подолян бросать в воду монеты как выкуп за душу утопленника; бросать деньги в священные родники.

Важное место в мировоззрении украинцев Подолья занимают многочисленные верования в разного рода приметы, амулеты, волшебные силы и заговоры, добрые и лихие времена, легкие и тяжелые дни, счастливые и несчастливые места и т.п.

Тяжелым днем считался понедельник, потому в этот день не рекомендовалось впускать в дом постороннюю женщину, или что-либо одалживать, потому что целая неделя будет плохая. Также верили, что в среду и пятницу не можно никого проклинать, потому что все может сбыться. Чтоб уберечь себя от "лихого" часа, надо было обязательно остеречься: "В добрый час говорить, а в злой - промолчать", "В добрый час будь то сказано" и др. В пятницу запрещалось прясть, потому что будут болеть зубы или случится какое-нибудь несчастье; на Благовещение нельзя притрагиваться к семенам - не взойдут; в Ильин день нельзя выходить в поле, иначе Илья сожжет весь урожай.

Целый комплекс предрассудков и ритуалов приурочивался подолянами на наиболее важные христианские праздники: перед Рождеством после захода солнца нельзя работать - из хаты духи выгнать могут.

Население Подолья к категории добрых необычайных людей относит "знахарей", "баб-шептух", которые занимались лечением. Считалось, что эти люди в своей деятельности пользовались помощью Бога, не приносили людям вреда, даже наоборот.

Ко второй категории людей относились ведьмы, упыри, оборотни, колдуньи и т.п., то есть те из необычайных людей, которые пользовались услугами "нечистой" силы и людям причиняли зло. Наиболее распространенной среди населения Подолья была вера в ведьм. Чтобы уберечься от ведьмы, рекомендовалось окропить вход в хату освященной водой и посыпать вход в хлев солью и маком. По народным поверьям, ведьма не сможет зайти в хату, пока не соберет всю соль и мак до последней крупицы. Очень часто ведьмы могли принимать образ кошки, собаки или жабы. Другая сверхъестественная черта ведьмы - возможность летать на метле.

По представлениям подолян оборотни могли жить в семье, иметь детей, но в определенное время превращаются в волков.

Распространена здесь и вера в домовиков. Характерно, что поверье про домовиков лучше сбереглось на Восточном Подолье, чем на Западном.

Часто встречались и поверья, связанные с разными категориями умерших. Самым колоритным образом украинской демонологии считается русалка…

Современная основа мировоззрения украинцев Подолья характеризируется значительным упрощением и утратой многих элементов языческо-христианской структуры традиционных представлений; утверждением научных концепций о происхождении Земли и Вселенной в сознании подолян..