на сторінку Традицій

Календарні свята й обряди

Основу святкового календаря складав 12-місячний рік. Він був пов'язаний з трьома сонячними фазами: зимовим і літнім сонцестоянням, а також літнім рівноденням. Найхарактернішим атрибутом свят було запалення священного "живого" вогню, який добувався тертям.

Християнство прийшло на Русь із Візантії, маючи свої власні традиції й ретельно розроблений культ. Насаджуючи свій літургічний календар подій "священної історії", християнська церква намагалась викорінити "богомерзькі" традиції язичницьких вірувань та обрядів. Цей процес релігійного двоборства затягнувся на довгі століття і не увінчався остаточною перемогою православ'я. І зараз у багатьох дійствах, приурочених церковним святам, можна впізнати пережитки стародавніх язицьких традицій. На Поділлі язичницька обрядовість мала глибоке і міцне коріння.

В календарі подолян не було чітких розмежувань між зимовими, весняними, літніми та осінніми сезонами. Кожен з них логічно переходив в наступний, створюючи замкнений цикл вічного кругооберта природи, чергування періодів роботи і відпочинку. Найсприятливішим для селянського дозвілля був зимовий період, особливо насичений різноманітними звичаями та обрядами.

Святом, коли "вводиться літо в зиму", на Поділлі вважали Введення (21 листопада за старим стилем). З ціїю датою пов'язано чимало прикмет, прогнозів і магічних звичаїв. Характерним звичаєм Введення був прихід першого відвідувача - "полазника". В основі його лежить "магія першого дня" - віра людей в щасливу або нещасливу прикмету. На Введення не заходила першою до хати жінка або дівчина - це могло принести нещасття. Проте візит чоловіка обіцяв щастя і добробут. "Магії першого дня" дотримувались і в інші свята (на Миколи (6 грудня), на Ганни (9 грудня) та на Різдво (25 грудня)).

Своєрідною репетицією різдвяно-новорічних святок служили вечірні зібрання молоді, що розпочинались восени. Наступало відносне затишшя перед новим аграрним сезоном. Ці зібрання на Поділлі називалися: "вечорниці", "досвітки", "редути" тощо. У будні дні на вечорницях переважно працювали. Зібравшись до однієї хати, кілька дівчат м'яли коноплю, пряли, шили, вишивали тощо. Одноманітна робота скрашувалась співом пісень, різними оповіданнями і жартами. Нерідко на ці зібрання приходили і парубки. Вони сукали мотузки, лагодили кінську упряж або просто грали в карти і залицялися до дівчат.

Святкові, або великі вечорниці були присвячені веселощам, іграм, музикам, обрядовим церемоніям і забавам. Такі молодіжні розваги відбувалися і в дні Катерини (24 листопада) та Андрія (30 грудня). Невід'ємним компонентом їх було всіляке ворожіння, насамперед ворожіння про шлюб.

В багатьох селах Східного Поділля на свято Катерини дівчата різали гілки вишні, ставили їх в воду чи в землю на покуті. Якщо вони розквітали до Різдва, то це передвіщало скорий шлюб. У такий же спосіб іноді ворожили про здоров'я. Досить поширеним був звичай "закликання долі чи судженого". В день Катерини дівчата закликають долю, а на Андрія доля показує їм свої дари. Дівчата, зібравшись в одній хаті, варили кашу з пшона і маку і по черзі вилізали на ворота, говорячи при цьому: "Доле, ходи до нас вечеряти". Були й інші способи "закликання Долі". Іноді на Поділлі дівчата збирались на узліссі. Коли хтось обізветься далеко, то й доля далеко, а коли близько, той доля недалеко.

Особливим розмаїттям вирізнялись ворожіння, приурочені до дня Андрія. Один з цікавих прийомів любовної магії - "засівання конопель" (іноді замість конопель використовувався льон або мак). У найглухішому кутку двору (біля криниці або дровітні) дівчина в темряві засівала жменю насіння. Потім, зігнувшись так, щоб її спідниця чи фартух торкалися землі, дівчина кілька разів обходила засіяне місце, "волочачи коноплі". Всі ці дії супроводжувались приказкою:

Андрію, Андрію!
Я на тебе льон (коноплю) сію,
А запаскою волочу,
Бо я заміж хочу.
Дай же, Боже, знати,
З ким весілля грати.

На всій території Поділля була поширена андріївська гра "кусати калиту". Калитою називали великий корж, обмазаний медом або підсолоджений цукром, який на нитці чіпляли до хатнього сволока. Учасники гри по черзі під'їжджали до цього коржа на кочерзі, вдаючи вершників. Завдання полягало в тому, щоб підстрибнути і відкусити шматок калити, не засміявшись і не випустивши з рук кочергу. Той, кому це вдавалося, мав начебто щасливо одружитися у наступному році. Усім іншим, за умовами гри, спеціально призначений "писар" обмащував обличчя сажею.

Здебільшого андріївські ворожіння були суто дівочими.

На Поділлі широко побутував спосіб ворожіння з "балабушками" - маленькими булочками. Тісто для них замішували на "непочатій" воді, яку кожна дівчина мала принести у роті з річки або колодця. Знаючи про це, парубки нерідко влаштовували засідки, смішили і лякали дівчат, змушуючи їх кілька разів повертатися за водою. Кількість "балабушок" відповідала кількості дівчат, присутніх на вечорницях. Намастивши салом, їх викладали на ослоні або на підлозі так, щоб кожна дівчина бачила свою. Після цього до хати заводили пса, якого навмисне не годували. Дівчина, чию "балабушку" пес з'їдав першою, раніше всіх мала вийти заміж. Залишені псом хлібці означали, що їх власниці в наступному році не мали шансів на одруження.

Перспективи майбутнього шлюбу дівчата намагались визначити, рахуючи дрова у оберемку (парне число - хороша прикмета), рахуючи кілля на певному відрізку плоту або тину, виливаючи віск чи пускаючи половинки горіхів із запаленими свічками на воду, зазираючи опівночі в дзеркало, кладучи на ніч під голову пояс, за допомогою обручок, "віщих" сновидінь тощо.

Існували спеціальні ворожіння, що мали на меті розпізнати професію майбутнього чоловіка, довідатись, кому належатиме главенство в сім'ї.

Можна гадати, що в звичаях Катерини й Андрія зберігся відгомін язичницької обрядовості, присвяченої давньослов'янським богам Роду і Рожаницям. Пережитки язичницьких уявлень і в традиціях "карнавальної свободи", яка негласно проголошувалась на святі Андрія. В цю ніч, як і в новорічну, народний етикет дозволяв або, вірніше, поблажливо дивився на деякі вияви антигромадянської поведінки. У ролі "порушників порядку" звичайно виступали представники парубоцтва і підлітки. Набір типових "андріївських жартів" був досить одноманітним. Найчастіше парубки знімали з воріт хвіртки і заносили їх до сусідів або на край села. Зав'язували мотузкою, закладали дровами, підпирали кілком двері хати, вилазили на стріху і затикали комин, щоб дим пішов всередину, пускали в димар горобців. Ознакою молодецької сили вважалось вміння непомітно винести віз на хату. На ранок побачити це видовище збиралось чимало глядачів. Досить часто в ніч на Андрія парубки грюкали в стіни і вікна, а якщо хтось виглядав зовні, його обливали водою або чорнили обличчя сажею.

В подільських селах було у звичаї виготовлення гарбузових масок. Освітлені зсередини свічкою маски в темряві нагадували людський череп. Як правило, хлопці лякали ними дівчат.

6-го грудня святкувався день св. Миколая. В цей день прймали ритуального гостя - "полазника". Під впливом польського населення серед українців Поділля поширилась традиція дарувати подарунки від імені Миколая. 6 грудня влаштовувались повчальні вистави на релігійні теми, де разом із святими діяли і чорти. По закінченні вистави через костюмованого св. Миколу проходила церемонія вручення подарунків дітям. Іноді випікали особливий вид печива - "миколайчики". Разом з іншими гостинцями й палицею як пересторогою від злих вчинків їх клали дітям уночі під подушку. Звичай обдарування на Миколи зберігся і нині.

Серед низки зимових свят подоляни особливо поважали Різдво, Новий Рік та Хрещення. Обрядовість кожного з них дуже схожа. Всі ці свята повинні захищати людей від впливу злих сил, забезпечити добробут і щастя в сім'ї в наступному році, визначити перспективи на майбутнє.

На період святок припинялись усі господарські роботи, за винятком деяких найнеобхідніших. Недотримання цих правил, за народними нормами, вважалося гріховним і загрожувало порушникам всілякими нещастями. Інтер'єр житла набирав святкового вигляду. Часто хату прикрашали вишиваними рушниками, штучними паперовими квітками й витинанками - мережаними паперовими вирізками, якими прикрашали стіни.

Святкова трапеза напередодні Різдва (Світвечір, багата кутя, вілія), носила урочистий характер. Під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщик з кутею - пшеничною кашею, підсолодженою медом, з маком та горішками. Земляну долівку вкривали соломою. Хтось із старших членів родини розкидав у соломі горіхи. Розшукуючи їх, діти квоктали, як кури. На другий день удосвіта солому виносили з хати і розкладали багаття біля воріт чи при дорозі - "палили дідуха". Дорослі й діти перестрибували через вогонь.

Обов'язково на Святвечір господар заносив до хати сніп пшениці, жита або вівса - "дідуха" - і ставив його на покуті. Через кілька днів він чи хтось із колядників обмолочував цей сніп. Зібраним з нього зерном було прийнято розпочинати сівбу.

Святковий стіл в подільських селах також застилали сіном, по кутках клали часник (він виконував роль оберегу), а потім покривали скатертиною. Подекуди під стіл клали сокиру. На неї всі члени родини ставили ноги, "щоб були такими ж міцними". Сама вечеря складалася з 12-ти страв. Це повинно було забезпечити добробут людей у наступному році. Тому навіть найбідніший селянин докладав усіх зусиль, щоб зустріти Різдво якнайкраще. Починали їсти з куті. Серед подолян широко побутувало повір'я, що душі померлих родичів беруть участь у святковій трапезі, їх обов'язково згадували добрим словом. Для них після вечері залишали рештки їжі на столі (мити посуд у цей день вважалося гріхом). На ніч усі члени родини клали свої ложки у горщик з кутею. Це робилося для того, щоб обрядової каші могли поїсти предки. В такий же спосіб часто ворожили: якщо на ранок чия-небудь ложка була перевернута - це пророкувало смерть її господаря у наступному році.

Ясне небо на Святвечір віщувало врожай. Бурульки біля стріх обіцяли врожай кукурудзи, а іній на деревах - врожай садовини. Вірили також, що на Святвечір худоба отримує здатність говорити. Було прийнято годувати коней, волів і корів хлібом. На Святвечір відбувався обмін ритуальними стравами. Вечеря, яку надсилали родичам, хрещеним батькам, бабі-повитусі, складалася, як правило, з головних ритуальних страв столу: куті, риби, книшів, пирогів тощо. Приймаючи обрядову їжу, господарі дякували і теж передавали дари - такі самі страви зі свого столу. Таким чином, обмін ритуальною вечерею символізував спорідненість двох сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість. Дітей, які приносили вечерю, частували, обдаровували гостинцями - пиріжками, горіхами, яблуками, цукерками.

Напередодні або й в перший день Різдва звечора починали колядувати. Групи чоловіків, парубочої молоді заходили на подвір'я кожної хати, піснями славили господарів, бажали їм здоров'я, достатку, виконували ряд обрядодійств, за що отримували певну винагороду. В основі цих обходів лежала магічна дія "першого дня", згідно з якою висловлені в період святок побажання мали стати реальністю. Група парубків-колядників на чолі з "березою" (парубком, який носив церковний дзвінок як ознаку влади) йшла насамперед до священика й колядувала у нього в сінях або під вікном. Від священика йшли до пана, а потім колядували у кожного господаря, у кожній хаті. Гроші, зібрані за колядування, а також прядиво, хліб, яйця тощо надходили у власність церкви. Колядки співали на кілька голосів, частіше а сapella, іноді в супроводі подільських троїстих музик (скрипка, цимбали, бубен).

На Східному Поділлі переважали обходи із зіркою, що виготовлялась, як правило, зі звичайного решета, до якого приладжували "роги" (від 5 до 12). Потім цю конструкцію обклеювали різнокольоровим промасленим папером, прикрашали фальгою, стрічками та китицями. Всередину вставляли свічку - так утворювалось щось на зразок чарівного ліхтаря.

На Західному Поділлі, крім "віфліємської зірки" (чи замість неї) колядники часто носили з собою вертеп - театр костюмованих виконавців. Драматичне дійство вертепу складалось з двох частин - релігійної (серйозної) і світської (інтермедійної). Відповідно на дві категорії поділялись й самі виконавці - маски. Тут театралізовувалась легенда про незвичайне народження Христа. У вертепі були "царі" ("королі"), "пастирі", "ангели", "воїни", "цар Ірод". Серед світських персонажів вертепу користувались популярністю "дід", "баба", "чорт", "коза", "єврей", "циган", "козак" тощо.

У населених пунктах Поділля, де проживали українці й поляки, групи колядників, хоча і ділились по національно-релігійним принципам, при обходах ніколи не обмежувались відвіданням дворів своїх одновірців. "Польські" колядники вважали своїм обов'язком зайти до священика і його пастви, а українські ідуть до хати ксьондза та його словесних овець. Таким чином, і ті і інші обходили все село, збираючі дрібні гроші й хліб, як для церкви, так і для костела.

Другорядним членом обходів була "коза". Її роль виконував парубок, на якого одягали кожух вовною догори. В руках він носив вирізане з дерева примітивне опудало тварини з випаленими ніздрями, а замість очей вставляли блискучі бляшки або гудзики. Голова "кози" мала рухому нижню щелепу з борідкою, що кумедно клацала під час вистави. На роги "кози" іноді чіпляли дзвоник і уквітчували їх кольоровими стрічками. Центральним моментом ритуального дійства були танець "кози", її "смерть" і "воскресіння", які символізували циклічний кругооберт часу, прихід Нового року. Часто при обходах ряжені колядники співали:

Ідем з козою,
Господь з тобою.
Де коза туп-туп,
Там жита сім куп.

Вітаючи господарів зі святами, колядники грали гумористичні сценки: "сварки діда й баби", "доїння кози", "продаж кози на ярмарку", "її вбивство", "лікування" тощо. На закінчення господарі обов'язково обдаровували ряджених "колядою", до складу якої входили гроші й продукти. Частина грошей, зібраних колядниками, йшла на організацію молодіжних вечірок з музикою й танцями.

Традиційне колядування з "козою" подекуди збереглися і тепер.
Останній день старого року і перший день нового подоляни відзначали як свята Маланки і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення ці дні не відігравали важливого значення в релігійному календарі., тому в їх обрядовості майже не помітно церковних мотивів. Ніч перед Новим роком вважалася чарівною, з нею було пов'язано чимало повір'їв і ритуалів. Серед подолян тривалий час поширювались легенди про гайдамаків, які за часів турецького панування заховували свої скарби. А опівночі на Новий рік ці гроші "горять" і їх можна знайти.

Під Новий рік, як і на Різдво, носили "вечерю", але цього разу переважно сільській бабі-повитусі. Звичайно до ней ходили молоді батьки, у яких протягом року народилися діти. Одночасно з "вечерею" пупорізній бабі приносили подарунки, а вона, в свою чергу пригощала гостей.

на страницу Традиций

Календарные праздники и обряды

Основой праздничного календаря был 12-месячный год. Он был связан с тремя солнечными фазами: зимним, весенним и летним равноденствием. Самым необходимым атрибутом празднований был "живой" огонь, который добывали путем трения.

Христианство пришло на Русь из Византии, имея свои древние традиции и старательно разработанный культ. Внедряя свой собственный литургический календарь происшествий "священной истории", христианская церковь пыталась изжить "мерзкие Богу" традиции языческих верований и обрядов. Этот процесс религиозного противоборства затянулся на долгие столетия и не увенчался полной победой православных. И сейчас во многих действиях, происходящих во время церковных праздников, можно узнать пережитки старых языческих традиций. На Подолье языческие обряды имели глубокие и крепкие корни.

В календаре подолян не было резких разграничений между зимними, весенними, летними и осенними сезонами. Каждый из них логически переходил в следующий, создавая замкнутый цикл вечного кругооборота природы, чередования периодов работы и отдыха. Больше всего праздников припадает на время, как правило, свободное от полевых работ. Зимний сезон был наиболее насыщен праздниками. 

Праздником, когда "лето входит в зиму", на Подолье считалось Введение (21 октября по старому стилю). С этой датой связанно множество примет, прогнозов и магических обычаев. Характерным обычаем Введения был приход первого посетителя - "полазника". В основе его лежит "магия первого дня" - вера людей в счастливую или несчастливую примету. На Введение нельзя было первой заходить в хату женщине или девушке - это могло принести несчастье. Зато визит мужчины обещал удачу и богатство. "Магия первого дня" соблюдалась и в день св. Николая (6 декабря), Анны (9 декабря) и на Рождество (25 декабря). 

Осенью начинались вечерние собрания молодежи, которые были своеобразной репетицией рождественско-новогодних святок. Наступало относительное затишье перед новым аграрным сезоном. Эти собрания на Подолье назывались: "вечорницы", "редуты", "досветки". В будние дни на "вечорницах" работали. Собравшись в одной хате девушки мяли коноплю, пряли, шили, вышивали и т.п. Однообразную работу скрашивали песни, рассказы и шутки. Нередко на эти собрания приходили парни. Они вили веревки, ремонтировали упряжь или просто играли в карты и заигрывали с девушками.

Праздничные "вечорницы" посвящались играм, музыке, забавам и обрядовым церемониям. Такие молодежные развлечения проходили и в дни Катерины (24 ноября) и Андрея (30 декабря). Их неотъемлемым компонентом были всевозможные гадания, прежде всего гадания на брак.

Во многих селах Восточного Подолья на день Катерины девушки резали ветки вишни, ставили их в воду или в угол под иконами, прикапывали в землю. Если к Рождеству они расцветали, то это предвещало скорую свадьбу. Таким же способом иногда гадали на здоровье. Довольно распространенным был обычай "зазывания Доли или суженого". В день Катерины девушки зазывали долю, а на Андрея доля показывала им свои дары. Девушки собирались в одной хате, варили кашу из пшена и мака и по очереди вылезали на ворота, приговаривая: "Доле, иди к нам поужинать". Были и другие способы "зазывания Доли". К примеру, иногда на Подолье девушки собирались на опушке леса. Если кто-то откликался близко, то и судьба была недалекой, а если далеко, то и счастье было у этой девушки далеко.

Особенно много разнообразных гаданий приурочивалось ко дню Андрея. Один из интересных приемов любовной магии - "засев конопли" (иногда вместо конопли использовали лен или мак). В самом глухом уголке двора (возле колодца) девушка в темноте сеяла пригоршню семян. Потом, согнувшись так, чтоб ее юбка касалась земли, девушка несколько раз обходила засеянное место, "волоча коноплю". Все эти действия сопровождались приговоркой:

Андрею, Андрею!
Я на тебя лен (коноплю) сею,
А запаской волочу - 
Замуж хочу.
Дай же, Боже, знать,
С кем мне свадьбу играть.

На всей территории Подолья была широко распространена андреевская игра "кусать калиту".Калитой называли большой корж, смазанный медом или подслащенный сахаром, который на нитке подвешивали к потолку. Участники игры по очереди подъезжали к коржу на кочерге, играя всадника. Надо было подпрыгнуть и откусить кусок от калиты, не засмеявшись и не отпуская из рук кочергу. Тот, кому это удавалось, должен был счастливо выйти замуж или жениться в следующем году. Всем остальным, за условиями игры, специально назначенный "писарь" замазывал лица сажей.

Чаще всего андреевские гадания были лишь девичьими.

На Подолье широко использовали способ гадания с "балабушками" - маленькими булочками. Тесто для них замешивали на "непорочной" воде, которую каждая девушка должна была принести во рту из речки или колодца. Зная про это, парни нередко готовили засады, смешили и пугали девушек, заставляя их по несколько раз возвращаться за водой. Количество "балабушек" отвечало количеству девушек, присутствующих на вечорицах. Намазав салом, их выкладывали на полу так, чтоб каждая девушка видела свою. После этого в хату вводили пса, которого не кормили. Девушка, чью "балабушку" пес съедал первой, раньше всех должна была выйти замуж. Оставленные псом хлебцы означали, что их хозяйки в будущем году не должны надеяться на брак.

Перспективы будущего брака девушки пытались также выяснить, считая дрова в охапке (четное число - хорошая примета), выливая воск или пуская половинки орехов с зажженными свечами на воду, в полночь заглядывая в зеркало, подкладывая на ночь под голову пояс, при помощи обручальных колец, "вещих" снов и т.п.

Существовали специальные гадания, целью которых было выяснение профессии будущего мужа, а также определение главенства в семье.

Можно считать, что в обычаях Катерины и Андрея сберегся отголосок языческих обрядов, посвященных древнеславянским богам Роду и Рожаницам. Пережитки языческих представлений нашли отражение и в традициях "карнавальной свободы", которая негласно объявлялась на праздник Андрея. В эту ночь, как и в новогоднюю, народный этикет разрешал или, точнее, поблажливо смотрел на хулиганское поведение. В роли нарушителей порядка обычно выступали парубки и подростки. Набор типичных "андреевских шуток" был довольно однообразным. Чаще всего парубки снимали с ворот калитки и относили их к соседям или на край села. Завязывали веревкой, закладывали дровами, подпирали колом двери хаты. Вылезали на крышу и затыкали трубу, чтоб дым пошел внутрь, пускали в дымоход воробьев. Особой удалью считалось незаметно затащить воз на хату. Утром, поглазеть на это зрелище собиралось все село. Довольно часто в ночь на Андрея парубки лупили по стенам и окнам, а если хозяин выскакивал наружу, его обливали водой или вымазывали лицо сажей.

В подольских селах было в обычае изготовление тыквенных масок. Освещенные изнутри свечой, маски в темноте напоминали череп. Как правило, парубки пугали ими девчат.

6-ого декабря праздновался день св. Николая. В этот день принимали ритуального гостя - "полазника". Под влиянием польского населения среди украинцев подолья распространилась традиция одаривания от имени св. Николая. 6 декабря готовились поучительные представления на религиозные темы, где вместе со святыми действовали и черти. По завершению спектакля, через костюмированого св. Николая родители вручали детям подарки. Иногда выпекали особый вид печенья - "николайчики". Вместе с остальными гостинцами и палицей, как предостережением от злых поступков, их ложили под подушку. Обычай дарения на Николая сохранился и в наши дни.

Подоляне особенно уважали Рождество, Новый Год и Крещенье (6 января). Обряды каждого из них были очень схожи. Все они должны были защитить людей от влияния злых сил, обеспечить богатство и счастье семьи в следующем году, определить перспективы на будущее.

На период святок останавливались все хозяйские работы, за исключением некоторых самых необходимых. Нарушение этих правил, за народными нормами, считалось греховным и угрожало нарушителям разными несчастьями. В эти дни интерьер жилья приобретал праздничный вид. В основном, украшали хату вышивками, искусственными цветами и "вытынанками" - кружевными бумажными вырезками, которыми украшали стены.

Праздничная трапеза перед Рождеством (Святвечер, "багата куття", "вилия") была очень торжественной и ритуальной. Под иконами стелили чистое сено, на которое ставили горшочек с кутьей - пшеничной кашей, подслащенной медом, с маком и орешками. Земляной пол покрывали соломой. Кто-нибудь из старших членов семьи бросал в солому орехи. Когда дети искали их, они кудахтали, как наседки. На следующий день до восхода солнца солому выносили из хаты и разводили огонь около ворот на дороге - "жгли дидуха". Взрослые и дети прыгали через костер.

Обязательно на Святвечер хозяин заносил в хату сноп пшеницы, жита или овса - "дидуха" - и ставили его в углу под иконами. Через несколько дней он или кто-либо из колядников обмолачивал этот сноп. Собранным с него зерном было принято начинать весенний посев.

Праздничный стол в подольских селах также застилали сеном, по углах ложили чеснок (он исполнял роль оберега), а потом покрывали скатертью. Иногда под стол ложили топор. На него все члены семьи ставили ноги, "чтоб были такими же крепкими". Сам ужин состоял из 12-ти блюд. Это должно было обеспечить благосостояние людей в следующем году. Потому даже самый бедный крестьянин делал все возможное, чтобы встретить Новый Год и Рождество наиболее лучшим способом. Начинали трапезу с кутьи. Подоляне верили, что души умерших родственников тоже принимают в ней участие, их обязательно вспоминали добрым словом. Для них после ужина оставляли еду на столе (мыть посуду в этот день считалось грехом). На ночь все члены семьи клали свои ложки в горшок с кутьей. Это делалось для того, чтобы обрядовой кутьи могли поесть предки. Таким же способом очень часто ворожили: если на утро чья-нибудь ложка оказывалась перевернутой - это предвещало смерть ее владельца в следущем году.

Ясное небо на Святвечер предвещало урожай. Сосульки под крышей обещали урожай кукурузы, а иней на деревьях - урожай в саду. Верили также, что на Святвечер скот приобретает способность говорить. Было принято кормить лошадей и коров хлебом. В этот день проходил обмен ритуальными блюдами. Еда, которую слали родственникам, крестным родителям, бабе-повитухе, состояла, как правило, из главных ритуальных блюд стола: кутьи, рыбы, кныша, пирогов и т.п. Принимая еду, хозяева благодарили и тоже передавали дары - такую же пищу со своего стола. Так образом, обмен ритуальной трапезой символизировал родство двух семей, их приязнь и взаимную щедрость. Детям, которые приносили еду, дарили гостинцы - пирожки, орешки, яблоки, конфеты.

Перед, а то и в первый день Рождества вечером начинали колядовать. Группы мужчин, парубков и подростков заходили во двор каждой хаты, песнями прославляли хозяев, желали им здоровья, благополучия, исполняли обряды, за что получали определенную награду. В основе всех этих обходов лежала магическая идея "первого дня", согласно с которой высказанные в период святок пожелания должны были в скором времени воплотиться в реальность. Группа парубков-колядников во главе с "березой" (парубком, который носил церковный колокольчик как признак власти) шла, прежде всего, к священнику и колядовала у него во дворе или под окном. От священника шли к пану, а потом колядовали у каждого хозяина, в каждой хате. Деньги, собранные во время обхода, а также пряжа, хлеб, яйца и т.п. переходили в распоряжение церкви. Колядки пели в несколько голосов, чаще всего a cappella, иногда в сопровождении подольских "троистых музык" (скрипка, цимбалы, бубен).

На Восточном Подолье обходы происходили со звездой, которую делали из простого решета, к которому крепились "рога" (от 5 до 12). Потом такую конструкцию обклеивали разноцветной промасленной бумагой, украшали фольгой, лентами и кисточками. Внутрь ставили свечу - так создавалось что-то в виде волшебного фонаря.

На Западном Подолье, кроме "вифлиемской звезды" колядники носили с собой вертеп - театр костюмированных исполнителей. Драматическое действие вертепа состояло из двух частей - религиозной и светской. Соответствующе на две категории делились и сами исполнители - маски. Тут театрализировалась легенда о необычайном рождении Христа. Здесь были "цари" ("короли"), "пастыри", "ангелы", "воины", "царь Ирод". Среди светских персонажей вертепа пользовались популярностью "баба", "дед", "черт", "коза", "еврей", "цыган", "козак".

В населенных пунктах Подолья, где проживали и украинцы, и поляки, группы колядников, хотя и делились по национально-религиозным принципам, при обходах никогда не ограничивались визитами к своим одноверцам. "Польские" колядники считали своим долгом зайти к священнику и его пастве, а украинские идут к хате ксендза и его его словесным овцам. Таким образом, и те, и другие обходили все село, собирая мелкие деньги и хлеб, как для церкви, так и для костела.

Второстепенным членом обходов была "коза". Ее роль исполнял парубок, на которого надевали кожух шерстью вверх. В руках он носил примитивное чучело животного с выжжеными ноздрями, а вместо гла з вставляли большие пуговицы. Голова "козы" имела подвижную нижнюю челюсть с бородкой, которая весело клацала во время представления. Рога "козы" иногда украшали колокольчиком и цветными лентами. Центральным моментом ритуального действия был танец "козы", ее "смерть" и "воскрешение", которые символизировали кругооборот времени и приход Нового Года. Часто при обходах ряженые колядники пели:

Идем с козой,
Господь с тобой.
Где коза топ-топ,
Там жита семь коп.

Поздравляя хозяев с праздниками, колядники играли юмористические сценки: "ссора деда и бабы", "доили козу", "продажа козы на рынке", "ее убийство", "излечение" и т.д. По окончанию, хозяева обязательно одаривали ряженых "колядой", в состав которой входили деньги и продукты. Часть денег, собранных колядниками, шла на организацию молодежных вечеринок с музыкой и танцами.

Традиционные колядки с "козой" кое-где сохранились и теперь.

Последний день старого года и первый день нового года подоляне отмечали, как праздники Меланки и Василя. В отличие от Рождества и Крещенья, эти дни не играли большой роли в религиозном календаре, потому в их обрядах почти не заметно церковных мотивов. Ночь перед Новым годом считалась волшебной, с ней связано множество ритуалов и поверий Среди подолян долгое время жили легенды про гайдамаков, которые во времена турецкого ига прятали сокровища. А в ночь на Новый год эти деньги "горят" и их можно найти.

Под Новый год, как и на Рождество, носили трапезу, но в этот раз лишь бабе-повитухе. Обычно к ней ходили молодые родители (женщины и мужчины), у которых на протяжении этого года родились дети. Одновременно с трапезой ей приносили подарки, а она, в свою очередь, угощала гостей..